Здавалося б, відповідь очевидна, що під час повномасштабної війни венчурний капітал має просто зникнути. Жодний раціональний інвестор не вкладає гроші в країну, де щотижня лунають повітряні сирени.

Чотири роки після 24 лютого 2022-го в Україні працюють фонди, закриваються угоди, а деякі сектори, зокрема мілтек, ростуть швидше, ніж будь-коли до війни, – Артем Ляшанов.

У цій статті, хто конкретно сьогодні інвестує в українські стартапи, чому це відбувається саме зараз, і чому модель венчурного інвестування під час війни виявилася не слабшою.

Перша й найстійкіша категорія інвесторів це українські венчурні фонди. 

З 2022 року партнери фондів фактично взяли на себе нові функції:

• Відкривали власні мережі контактів для портфельних компаній;

• Знаходили клієнтів для стартапів напряму;

• Допомагали засновникам, що виїхали за кордон;

• Вирішували питання, які вимагають фізичної присутності в Києві.

Інвестор перестав бути лише джерелом грошей. Він став операційним партнером.

Прискорився і сам процес ухвалення рішень. Раніше закриття угоди й переказ коштів могло тривати близько місяця. Зараз фонди автоматизували внутрішні процеси й стандартизували оцінку команд, щоб діяти набагато швидше.

«Війна прибрала люксус довгого роздуму. Якщо ти витрачаєш місяць на рішення, поки засновник вирішує термінові питання з релокацією команди чи генератором для офісу, ти просто втрачаєш угоду і це справедливо. Український ринок змусив інвесторів бути настільки ж швидкими, як підприємці, з якими вони працюють», – зазначає Артем Ляшанов.

Другу категорію складають європейські фонди, які прийшли свідомо, попри активну фазу війни.

Логіка проста, адже дисципліна, вироблена українськими стартапами в умовах воєнних обмежень, стала еталоном для оцінки технологічних компаній по всій Європі. Партнери виділяють три риси цієї дисципліни:

• Капітальна ефективність;

• Швидке впровадження рішень;

• Реальна перевірка попиту клієнтами.

У інвестиційних комітетах з'явилися й нові пункти перевірки, зокрема геополітична вразливість компанії, стійкість ланцюгів постачання, готовність до сценаріїв кризи. Інвестори системно стрес-тестують ці фактори, бо безпека й стійкість стали передумовою довгострокової фінансової віддачі.

Оборонний сектор перетворився на головний магніт для капіталу нового типу.

Кілька цифр, що окреслюють масштаб:

• Близько 600 приватних оборонних компаній працюють в Україні;

• Річні бюджети галузі перевищують трильйон гривень;

• Фонд Verne Capital запустив €100 млн на безпеку й оборону в Європі, з яких чверть, безпосередньо для українських оборонних технологій;

• NATO Innovation Fund має €1 млрд для дип-тек і дуал-юз стартапів.

Фонди, які раніше принципово уникали оборонних інвестицій, почали відкрито вкладати в українські рішення, перевірені на полі бою.

«Оборонний сектор перетворив венчурний капітал із суто фінансового інструменту на інструмент національної безпеки. Інвестор, який вкладається в українську мілтек-компанію сьогодні, фінансує не лише прибуток, а й технологічну спроможність, критичну для безпеки Європи завтра», – каже Артем Ляшанов.

Третя категорія, великий український бізнес, що реінвестує власний прибуток замість очікування завершення війни.

За оцінками аналітиків, 150 найбільших приватних компаній і банків країни спрямували близько 455 млрд гривень капітальних інвестицій усередину України з початку повномасштабного вторгнення.

Інвестиції йшли переважно в енергетику, телеком, промисловість, агросектор і логістику.

Це особливо показово на тлі того, що прямі іноземні інвестиції в Україну впали більш ніж на 70% з 2021 року. Поки міжнародний капітал чекає на ясність, внутрішній капітал великого бізнесу взяв на себе функцію, яку зазвичай виконують іноземні інвестори.

«Війна не зупинила інвестиції в Україну. Вона відсіяла тих, хто інвестував із розрахунку на легкий і швидкий прибуток», – підсумовує Артем Ляшанов.